Інститут підтримує прийняття законопроєкту №6013 «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період»

Народним депутатам України

Як відомо, 24 жовтня 2024 року Комітетом з питань економічного розвитку було рекомендовано Верховній Раді України до другого читання законопроєкт про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період (№6013).

Законопроєкт №6013 є, мабуть, одним із небагатьох, який пройшов цілу низку широких фахових обговорень, у тому числі громадських, що безумовно покращило його. Завданням цього законопроєкту є удосконалення корпоративного управління в юридичних особах, заснованих на державній і комунальній власності, підвищення інвестиційної привабливості країни, запровадження ефективних механізмів контролю за використанням об’єктів державної та комунальної власності, а також усунення суперечностей між Цивільним кодексом України та актами спеціального законодавства. Загалом, законопроєкт №6013 спрямований на приведення приватного законодавства до вимог та стандартів Європейського Союзу.

Сьогодні, як ніколи, суспільство потребує правової визначеності, яка є невіддільною складовою частиною принципу верховенства права. Зміст права має бути легким для з’ясування та використання закріплених можливостей. Особливо актуальним це є в умовах інтеграції України до європейського простору та модернізації економічних відносин. Тому скасування Господарського кодексу України сприятиме формуванню єдиної правової практики та уніфікованих підходів до розуміння базових інститутів.

Зараз знову активізувались дискусії та висловлюються побоювання щодо ризиків для правової системи та економіки, що можуть виникнути у зв’язку із прийняттям у цілому законопроєкту «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» (№6013). Такі побоювання загалом є безпідставними, а прийняття Закону України «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» жодним чином не дестабілізує правову систему, економічне та соціальне життя держави. Зокрема:

по-перше, теза про невідповідність законопроєкту №6013 принципу верховенства права є не просто перебільшенням, а, певним чином, маніпуляцією. Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. Власне, законопроєкт №6013 якраз і спрямований на усунення суперечностей між Цивільним кодексом України та актами спеціального законодавства, що й внесе чіткість, зрозумілість, передбачуваність та стабільність у правовідносини;

по-друге, побоювання, що втрата чинності Господарським кодексом України створить ризики скасування публічно-правових гарантій антикорупційної, прозорої та прогнозованої роботи державного та комунального секторів економіки, галузі освіти, охорони здоров’я тощо, оскільки саме ГК встановлює засади державної економічної політики, є безпідставними. Господарський кодекс України вже давно перестав виконувати роль системоутворюючого нормативно-правового акта. Мабуть, він таку роль ніколи і не відігравав, враховуючи, що переважна більшість його норм є бланкетними і не мають регулятивного ефекту. До прикладу, розділ VІІІ кодексу містить три глави та тринадцять статей, які не мають регулятивного впливу і відсилають до спеціальних законів. І це не є винятком, а скоріше, правилом для ГК України. Тому, система публічно-правових гарантій антикорупційної, прозорої та прогнозованої роботи державного та комунального секторів економіки, галузі освіти, охорони здоров’я тощо діє і може діяти без Господарського кодексу України;

по-третє, твердження, що виведення з правового поля поняття «господарських відносин» унеможливить чітке предметне визначення юрисдикції господарських судів України, створить нові спори щодо юрисдикції спорів є, м’яко кажучи, значним перебільшенням. Було проаналізовано постанови Великої Палати Верховного Суду щодо наявності в них посилань на Господарський кодекс України починаючи з 2018 року, тобто фактично вся практика Великої Палати з початку діяльності Верховного Суду. Дослідження здійснювалося за двома параметрами: кількість постанов ВП ВС за рік та кількість у них посилань на ГК України. Виявилося, що у 2018 році з 1700 постанов ВП ВС лише в 125 є посилання на Господарський кодекс України, і це трохи більш ніж 7%. Майже таке саме співвідношення і в 2019 році: із 2136 постанов ГК України згадується в 169 судових актах. Далі взагалі спостерігається тенденція зниження кількості таких згадок ГК: із 860 постанов ВП ВС, ухвалених у 2020 році, посилання на ГК є в 51 постанові, а в 2021 році з 652 постанов – лише у 33. Тобто у відсотковому співвідношенні це 5%. Такий 5%-й показник зберігся у 2022 році. Окрім того, предметна та суб’єктна юрисдикція господарських судів чітко визначається § 1 глави 2 розділу І Господарського процесуального кодексу України, приписи якого є чіткими, зрозумілими й однозначними, що унеможливлює сплутування юрисдикції судів;

по-четверте, міф, що скасування Господарського кодексу України призведе до ліквідації господарських судів, залишається міфом. Аналіз застосування норм господарськими судами дозволяє стверджувати, що такими є передусім положення Цивільного кодексу України й інші акти цивільного законодавства. Скасування ГК безумовно і очевидно стосується виключно питань матеріального права. Спеціалізовані комерційні суди існують у переважній більшості розвинутих країн світу. Вони є спеціалізованими судами, які вирішують певні категорії спорів між комерсантами. Тому важливо, щоб ці суди розглядали спори за прискореними процедурами та з іншими особливостями. В Україні судова система побудована за принципом спеціалізації, відповідно, існує чотири судові юрисдикції: цивільна, кримінальна, адміністративна та господарська. Тож існування або скасування Господарського кодексу України не може вплинути на те, чи має бути збережена в судовій системі України така судова спеціалізація. Саме в тому, що українська судова система побудована за принципом спеціалізації, і полягає підґрунтя існування господарських судів;

по-п’яте, ідея, що прийняття законопроєкту №6013 та скасування Господарського кодексу України, означатиме відмову України від континентальної традиції дуалізму приватного права, є певним перекручуванням дійсності. Так, окремі країни Європи поряд із Цивільними кодексами мають Торгові (комерційні) кодекси. Але феномен дуалізму є значно глибшим, ніж питання співіснування цивільного та торгового (комерційного) кодексів. Теоретично існування двох кодексів можливе і при моністичній системі права. Точно так же дуалізм може існувати і в умовах некодифікованої правової системи, оскільки з’явився задовго до перших європейських кодифікацій. Тобто, проблема дуалізму – це не тільки питання співвідношення цивільного та торгового кодексів, а проблема співпідпорядкованості та системної приналежності різних груп норм, що регулюють однорідні приватноправові відносини. Необхідно виходити із розуміння того, що торгове право, навіть відокремлене від цивільного, регулює відносини саме приватноправового характеру, які засновані на юридичній рівності їх учасників, а не адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні. Основні інститути торгового права є класичними цивільно-правовими інститутами: правове становище суб’єктів, правочини і представництво, забезпечення зобов’язань, купівля-продаж, позика, оренда та інші види договорів, позовна давність тощо. Тому, коли обґрунтовується необхідність ухвалення або існування Торговельного (підприємницького, господарського) кодексу регулюючою роллю держави в галузі економіки, цілком очевидно, що ці аргументи ґрунтуються на підміні понять, тому що публічно-правові норми не є сутнісною ознакою, яка відрізняє торговельне право від цивільного. Безумовно, зіткнення і взаємодія приватноправових і публічно-правових норм з об’єктивних причин набагато ширші у сфері регулювання саме підприємницької діяльності, але це не означає публічної або змішаної «приватно-публічної» природи самих, підприємницьких відносин.

З огляду на викладене, вважаємо доцільним якнайшвидше прийняття та введення в дію Закону України «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» як акту, що наблизить Україну до європейського приватного права та сприятиме ринковим перетворенням.

Розглянуто та затверджено на засіданні відділу приватноправових досліджень Інституту правотворчості та науково-правових експертиз Національної академії наук України.

Протокол №11 від 28 жовтня 2024 р.